Мовленнєвий розвиток дошкільників – запорука їхньої наступної успішності

Дата: 19.03.2021 12:25

Кількість переглядів: 107

Мовленнєвий розвиток дитини – це поняття значно ширше, ніж його окремі складові.

Однією з найважливіших складових формування дитячої особистості взагалі і, зокрема, її .готовності до шкільного навчання є мовленнєвий розвиток. Нерідко трапляються такі ситуації, коли про рівень розвитку дитини, про її готовність до шкільного навчання судять з того, якою мірою вона в дошкільному віці опанувала елементи грамоти: які або скільки літер знає, чи вміє читати склади, слова, чи вміє впізнавати і відтворювати в словах звуки тощо. Інші види мовленнєвих умінь, які становлять справжню основу успіхів майбутньої навчальної діяльності дитини, у тому числі й мовленнєвої, інколи залишаються поза увагою тих, хто готує її до школи.

Тому в роботі з дошкільниками, спрямованій на підготовку їх до систематичної навчальної діяльності, у галузі мовленнєвого розвитку необхідно приділити увагу насамперед цим його найістотнішим складовим. Саме від них будуть значною мірою залежати успіхи шкільного навчання, в основі яких лежать такі види мовленнєвих дій, як слухання і розуміння (аудіювання), говоріння, читання й письмо. Зупинимося на методичних рекомендаціях щодо цих параметрів дитячого мовлення.

Удосконалення звуковимовляння, розвиток мовленнєвого слуху

Вади дитячого звуковимовляння можуть мати дві істотні причини:

1) органічні порушення мовленнєвого апарату;

2) вплив іншої, сусідньої мови, зокрема, спорідненої мови та наявність у середовищі, в якомо зростає дитина, місцевих діалектів. І ті, й інші причини відхилень у нормативному мовленні дошкільників можна усунути, виконуючи поради логопеда та дотримуючись орфоепічних (звуковимовних) норм української літературної мови.

Наведемо основні, найважливіші правила вимовляння звуків, характерних для української мови.

Голосні звуки в українській літературній мові здебільшого вимовляються чітко, повноголосо як у наголошеній, так і у ненаголошеній позиціях. Це стосується звуків [а, о, у, і]. Наприклад, у словах молоко, корова, солома, горіх, картина та ін. голосні звуки і під наголосом, і в переднаголошеному та післянаголошеному складах вимовляються практично однаково – чітко, без будь-якого наближення до інших звуків, як, скажімо, це спостерігаємо в російській мові. Тому наявність у дитячому українському мовленні так званого «акання» («карова», «сабака», «вагонь» тощо) помітно знижує його культуру у сфері звуковимовляння і навіть може негативно впливати на розуміння висловленого.

З-поміж голосних взаємно наближаються у вимові тільки звуки [е] та [и] у випадках, коли вони знаходяться не під наголосом: с[е]ло, в[е]сло, л[и’]мон, с[и]дить. Чітке вимовляння цих звуків у ненаголошеній позиції (число, лежить), звичайно, є помітним для українського слухача, однак істотно не впливає на розуміння почутого та й на загальну мовленнєву культуру такою мірою, як це маємо у наведених прикладах зі звуком [о].

У системі приголосних звуків треба взяти до уваги таку важливу рису української звуковимови, як зберігання дзвінкого, «не оглушеного» вимовляння дзвінких приголосних звуків в усіх позиціях, як перед голосними та сонорними [р, р’, л, л’, м, н, н’. в, й], так і перед глухими та в кінці слова. Наприклад, у словах дід, віз, ложка, казка, слизько, вудка, їдьмо, гриб, рибка виділені літери слід читати дзвінко, вимовляючи відповідні дзвінкі звуки [д, з, ж, з, з’, д, д’, б], не замінюючи їх парними глухими, як це є нормою у польській, російській, англійській мовах.

Тільки в окремих, небагатьох словах допускається «оглушення» дзвінких приголосних: ле[х]ко, во[х]ко, ми[х]тіти.

У роботі з дошкільниками доречними будуть різноманітні скоромовки, промовлянки, закликанки, насичені відповідними звуками, що потребують відпрацювання, корегування в дитячому мовленні. Наведемо ряд таких мікротекстів для роботи над вимовлянням голосних і дзвінких приголосних звуків.

Му-му-му! – молока кому

Ма-ма-ма – молока нема.

Мо-мо-мо – зараз подамо.

Ми-ми-ми – напилися ми.

Наш Прокіп зварив окріп,

До окропу вкину кропу –

Буде юшка для Прокопа.

Не турбуйте курку –

Клює курка крупку.

Крупка дрібненька, курка рябенька.

Захар заліз на перелаз.

– Захарку, злізь, Захарку, злазь!

Зумів залізти – знай, як злізти!

Наступним важливим умінням щодо звуків мовлення є оволодіння дитиною елементарним звуковим аналізом. Під звуковим аналізом слова треба розуміти уміння дитини послідовно і правильно називати в слові звуки. Наприклад, дим- [д и м], дім – [д і м], oca – [о с а], лось – [л о с’], літо – [л’ і т о], лялька – [л’ ал’ к а].

У цій роботі важливо навчити дитину розрізнювати звуки на слух, правильно відтворювати парні твердий і м’який приголосні звуки заздалегідь до того, як вона ознайомиться з відповідною буквою, якою ці два різні звуки можуть позначатися. Якщо дитина чує у слові лимон перший звук [л] і коротко, без призвуку голосного звука його відтворює, а в слові літак вона свідомо виділяє перший звук [л’], то можна бути певним, що в майбутньому шкільному навчанні у неї не буде проблем в опануванні і читання, і грамотного письма.

Серед дітей-дошкільників і шестирічних першокласників поширеною є гра-змагання в придумуванні (доборі) якомога більшої кількості слів на певну літеру. Було б добре, якби в основі такої гри було покладено і звуки: «Добери слова, які розпочинаються звуком [н]» – наш, небо, намисто, Наталка, новий, носить. «А тепер добери слова, в яких на початку чуємо (вимовляємо) звук [н’]» – ніс, Ніна, нюхає, ніжний, Ніжин.

Візьмімо до уваги, що в будь-яких фонетичних вправляннях, в основі яких лежить добір слів за певною ознакою (за кількістю складів, звуків, першим чи останнім звуком у вимовленому слові, наголошеним звуком тощо), доцільно спонукати дітей добирати слова, які належать до різних частин мови, не вживаючи, звичайно, цього терміна, але орієнтуючи їх на лексико-граматичні питання, а також семантику (значення) слів: «Доберіть слова зі звуком [л’], які відповідають на питання що? – назву місяця (лютий), пору року (літо), хто? – учитель, вихователька, який? – лівий, кольоровий, що робить? (малює, літає)».

Вправи на добір слова із заданим початковим, кінцевим звуком, упізнавання заданого звука в середині слів треба розглядати як частковий звуковий аналіз слова, який є надзвичайно важливим підготовчим умінням, що веде до повного звукового аналізу – послідовного і автономного називання звуків у найпростіших за будовою словах: он, ось, там, тут, ліс, день, вода, поле, трава, школа, садок тощо. Не можна при цьому обминати загальновживані слова, до складу яких входять «важкі» для вимовляння звуки: жук, машина, коза, ґудзик, джміль тощо.

Робота над поповненням словникового запасу дітей

Успішне збагачення, уточнення й активізація словникового запасу дошкільника можуть бути забезпечені шляхом застосування цілого ряду спеціальних, відомих у методиці початкового навчання мови, вправ, з-поміж яких найпродуктивнішими, на наш погляд, є словниково-логічні вправи. Їх результативність полягає не тільки в кількісному нарощенні словникового запасу дитини, а й у її загальному розумовому розвитку, в умінні самостійно розв’язувати логічні задачі, які постійно і природно постають перед 3-6-річними дітьми у процесі пізнання ними навколишнього світу. Наприклад, знаючи, що малина, смородина, аґрус – це кущові ягоди, дитина легко віднесе до них за зовнішніми ознаками і ті, які побачить уперше, скажімо, калину, чорноплідну горобину тощо. Або, маючи в своєму словниковому запасі поняття музичні інструменти, вона самостійно буде відносити до цієї лексико-логічної сукупності кожен із заново почутих і побачених інструментів, які в той чи інший спосіб відтворюють музичні звуки.

Отже, словниково-логічні вправи на взаємне співвідношення родових (загальних) і видових (часткових) понять, на вилучення «зайвого» з ряду однорідних понять (слів), на доповнення, поширення логічного ряду, на протиставлення предметів за певними ознаками є одним із простих для застосування навіть у домашніх умовах і водночас дуже ефективних засобів загальнорозумового і, зокрема, мовленнєвого розвитку дошкільників.

Наведемо ряд найдоступніших для 5-6-річних дітей загальних (родових) назв, коло яких можна поступово розширювати за рахунок усе нових видових, більш конкретних найменувань чи ознак:

гриби – це опеньки, лисички, маслюки, моховики, підосичники …

ягоди – це малина, смородина, ожина. полуниця, суниця …

фрукти – це яблука, груші, айва, сливи…

овочі – це помідор, огірок, капуста, картопля, морква, буряк …

меблі – це стіл, стілець. диван, табуретка, тумбочка. шафа …

одяг – це пальто, шапка, хустка, штани, спідниця, сорочка, кофта …

Перелік цих логічних рядів можна продовжити такими родовими назвами, як: взуття, навчальне приладдя, посуд, птахи, комахи, звiрi, музичні інструменти, квіти, дерева, кущі тощо.

Треба не забувати, що під поняття родові i видові назви підпадають i прикметникові форми, що характеризують вiдомi дiтям предмети з рiзних cторін: кольору, смаку, розмiру, форми, ваги, фiзичних якостей, за матерiалом тощо. Користуючись назвами ознак предметiв, можна пропонувати дітям виконати цілий ряд словниково-логiчних вправ, в основі яких лежать розумовi операцii зiставлення та протиставлення, вилучення «зайвого», продовження логiчних рядiв, всебiчної характеристики добре вiдомих дiтям предметiв, наприклад: