Як подолати кризу трьох років
Ранній вік – період не лише бурхливого розвитку всіх систем організму, а й етап накопичення досвіду,сил, та можливостей для початку формування особистості.
Третій рік життя є кризовим. Набувши певного «багажу» знань та вмінь, дитина починає відчувати потребу в більшій, ніж їй надають, самостійності. У малюка зароджується усвідомлення, що він – окрема істота зі своїми бажаннями, потребами, які не завжди збігаються з тим, що пропонують мама з татом. Дитина робить спроби порівнювати себе з іншими людьми.
Усвідомлення свого «Я» на третьому році життя є новоутворенням. І, як при будь-якому досягненні, дії, що його закріплюють, є найважливішим. Тож трирічний малюк спокійніше сприймає несамостійність у деяких видах самообслуговування (дозволяє себе годувати), в пересуванні (проситься на руки),ніж залежність у праві вибору.
Кожна дитина має свої терміни розвитку, отже,формування особистості теж відбувається в індивідуальному темпі. Найчастіше вік 2-2,5 року є перехідним етапом від активного пізнання навколишнього світу до пізнання самого себе. Це стабільний період,протягом якого дитина особливо успішно оволодіває мовленням,що є основним засобом спілкування в людському суспільстві. Отже,наш малюк вже має певні успіхи:засвоїв основні макро-рухи (ходьбу,біг,тощо), набув елементарних навичок самообслуговування,оволо-дів предметними діями,мовленням. І тепер він прагне самостійності у всьому,потребує визнання дорослих. Батьки,які не відразу помічають зміни в дитині,продовжують надмірно опікати її.
Таким чином, умови розвитку і тип взаємодії з дорослими вже не відповідають назрілим потребам дитини. Настає кризовий момент. Найчастіше він припадає на вік від 2,5 до 3 років і називається кризою трьох років. Наближення цього періоду можна визначити за такими ознаками:
- Дитина впізнає себе у дзеркалі,на фотографіях, проявляє інтерес до свого зображення (розглядає себе, називає частини обличчя, тіла, знає їх функції,виділяє особливості своєї зовнішності);
- Про себе, свої дії говорить від першої особи, вживає слова : я, я сам, моє;
- Прагне виділити окрему територію, яка належала б тільки їй (залізає у шафу чи великий ящик, будує свій «будинок»- обгороджує частину кімнати всіма доступними предметами й починає гратися там);
- Проявляє інтерес до свого зовнішнього вигляду (любить вдягати нові речі, стає перебірливою щодо одягу, намагається бути охайною);
- Для дитини стають важливими оцінка її дій та вчинків дорослими, визнання рідними її досягнень у будь-якій діяльності.
Наявність хоча б кількох з перелічених ознак свідчить про початок самоусвідомлення дитини. У процесі переживання кризи змінюється поведінка малюка, характер його взаємин з іншими людьми. Насамперед ці зміни стосуються найближчих людей,які найбільше опікаються нею і емоційний зв'язок з якими є найсильнішим. Німецький психолог Ельза Келер, яка дуже детально описала поведінку дитини під час кризи трьох років,виділяє такі її прояви: негативізм, примхливість, знецінення дорослих,упертість, свавілля, протест-бунт.
Дитина відмовляється виконувати будь-які вказівки, не підтримує жодної пропозиції дорослого, навіть якщо вона збігається з її бажаннями.
Дитина може також уперто відстоювати свій вибір чи бажання. При цьому її часто зовсім не обходить,що саме вона відстоює, головне – добитися від дорослого визнання її права на самостійне рішення. Малюк може навмисно провокувати конфлікт, роблячи те, що заборонено. Спостерігаються випадки негативного ставлення дитини до режиму дня (не хоче йти на прогулянку, вчасно лягати спати), до узвичаєних у сім’ї правил.
Кризову поведінку слід відрізняти від неслухняності,яка проявлялась і раніше. Дитина не може розібратись у своїх бажаннях, вчинках. З одного боку,малюк хоче сам все вирішувати,а з другого,він ще багато чого не вміє,не знає,не завжди може правильно оцінити свої можливості,спланувати дії. А тут ще дорослий своїми вказівками притримує дитячі бажання. ( наприклад, дитина дуже хотіла піти гуляти,але першою про це повідомляє мама,і мале відмовляється). Прагнучи самостійності, але відчуваючи свою незалежність від дорослого,дитина у такий спосіб протестує.
Перебіг кризового періоду залежить від індивідуальних особливостей малят. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. В одного малюка – це яскраво виражена «боротьба за самостійність», що супроводжується агресією,негативізмом, триває довго, а в іншого цей процес набагато м’якший, проявляється лише в деяких ситуаціях і швидко минає.
Кризовий період дуже важливий як для дитини, так і для батьків. Адже йде взаємне пристосування одне до одного за нової ситуації. Малюк веде своєрідну гру-випробування, намагаючись визначити межу своїх можливостей, ступінь свободи (чи можна вдарити маму?, чи можна вийти самому на подвір’я?,і т.д.); визначає «слабкі місця» кожного з дорослих. Відповідно до цього дитина вибудовує свої взаємини з ними. Якщо раніше для дитини було важливим пізнання навколишнього світу та своїх можливостей у ньому, (чи зможу я вилізти на підвіконня?),то зараз йому ще важливіше виявити реакції батьків (що буде, якщо я вилізу на підвіконня?) та свої можливості у взаємодії з ними.
У цей період закладаються основи взаємин, які будуть визначальними протягом наступного вікового етапу.
Саме батьки можуть допомогти своїй дитині подолати кризу. Цьому сприятимуть дотримання гнучкої лінії поведінки, добре продуманий індивідуальний підхід. Не існує правил, які безвідмовно «спрацьовували» стосовно будь-якої дитини за будь-якої ситуації. Але можна все-таки дати дорослим деякі поради, які допоможуть послабити напругу кризового періоду.
Звертаючись до малюка з проханням чи вимогою ,уважно спостерігайте за ним, намагайтесь зрозуміти, чи негативна реакція є черговим «випробуванням на стійкість», а чи , може, малюк дійсно чогось потребує. Якщо син чи донька поводяться неадекватно, проявіть твердість. Поступово, через спроби, дитина визначить,що можна, а що – ні, і таких ситуацій виникатиме дедалі менше. Постійна ж поступливість не йде на користь малюкові, в якого закріплюється негативна поведінка (криком, бійкою добиватися свого).
Діти цього віку хочуть бути, «як дорослі». Щоб син чи донька відчували себе рівноправними членами родини,варто,по можливості, залучати їх до спільної праці чи відпочинку (дозволити обідати разом з усією сім’єю за великим столом, і не на руках у мами, а на своєму окремому місці; ліпити разом з мамою та бабусею вареники; прибирати разом з усіма у квартирі тощо).
Визначте для себе, зваживши на реальні можливості дитини,її бажання, де можна послабити опіку. Момент, коли малюк прагне самостійності в усьому, можна використати для того,щоб навчити його деяких дій із самообслуговування,побутової праці. Підтримуйте ініціативу малого,допомагайте,підказуйте йому. Пам’ятайте: ставши старшим,він уже не виявлятиме такого великого бажання робити все по-своєму, самостійно.
Зважте : дитина насамперед прагне до самостійності у виборі. Тож варто створювати ситуації вибору,які допоможуть уникати зайвих конфліктів. Наприклад,збираючись на прогулянку і передбачаючи, що на вашу пропозицію надіти шапку,Петрик обов’язково запротестує,запитайте в нього так: «яку шапку сьогодні надінемо – синю чи зелену?»
За явно конфліктних ситуацій варто спробувати відвернути увагу дитини жартом, віршиком, розмовою про щось цікаве для неї,ще до того,як вона згадає,що треба протестувати,плакати,кричати. Наприклад, Петрик не хоче йти з прогулянки додому. Мама не заперечує: «Гаразд,тоді давай полічимо сходинки.»Повторюючи за мамою улюблений віршик,дитина охоче піднімається сходами.
Стежте за своєю поведінкою під час спілкування з дітьми,вчіться керувати собою. Адже для сина чи доньки ваша поведінка є взірцем.
Підтримуйте дитину,не забувайте хвалити її за гарну поведінку,найменші успіхи, бо вироблення самооцінки великою мірою залежить від ставлення дорослих.
І ще одна дуже важлива порада. Не зважаючи на примхи,негативізм, дитини,безумовним має бути прийняття її такою, яка вона є. малюк має завжди відчувати: ви любите його.
Якщо малюк відчуватиме зміни в ставленні дорослих до себе,що поступово розширюватиме коло його прав, можливостей, то негативні прояви зводитимуться до мінімуму а відтак і перебіг кризи буде не таким болісним. Дуже великим помічником у подоланні кризи трьох років є гра. Подолавши разом з батьками всі труднощі кризового періоду,малюк змінюється – твориться його особистість. Далі ця особистість розвиватиметься,вдосконалюватиметься,але початок уже покладено – дитина порівнює себе з іншими,виокремлює себе з-поміж інших.
