Консультація «Розвиток мови і мислення дітей ранього віку»
Ранній вік як сензитивний період розвитку мовлення
Найважливішим досягненням раннього дитинства є оволодіння мовленням, що передбачає опанування рідною мовою, вироблення вміння користуватися нею як засобом питання навколишнього світу і себе, засвоєння набутого людством досвіду, саморегуляції, спілкування і взаємодії людей.
Раннє дитинство є сензитивним періодом для засвоєння мовлення. У цей час воно відбувається особливо легко і вносить принципові зміни у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовлен ня відбуватиметься зі значними труднощами. Відхилення у психічному розвитку, які виникають через відсутність мовлення, вимагають спеціальної компенсації (надолу ження). До такого висновку можна дійти, спостерігаючи за глухонімими дітьми, яких починають навчати мовлен ню після 3-х років. Здебільшого вони відстають у багатьох видах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей: серед них не виникає сюжетно-рольової гри, відсутнє пред метне малювання, уповільнений розвиток сприймання і мислення. Для подолання цього потрібні значні педагогічні зусилля, спрямовані не лише на навчання мовленню, а й на інші сторони розвитку.
Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю дитини. На 2-му році життя у неї зростає інтерес до всього, що її оточує: вона хо че все побачити, пізнати, взяти в руки. Це бажання пере вищує можливості дитини, і вона вимушена звертатися за допомогою до дорослого. Однак засобів спілкування, яки ми вона володіє (жести, міміка, окремі слова), вже недос татньо, щоб бути зрозумілою, задовольнити свою потребу в спілкуванні. Ця суперечність розв'язується завдяки ви никненню нової форми спілкування - активного самос тійного мовлення, яка знаменує важливий етап у психіч ному розвитку дитини, перехід від немовлячого до ранньо го віку.
Розуміння мовлення дорослих у ранньому дитинстві
Розвиток мовлення у ранньому дитинстві відбувається завдяки вдосконаленню розуміння мовлення дорослих і формуванню активного мовлення дитини.
Мовний зв'язок малої дитини з дорослими вибудовуєть ся на емоційній основі. Починається і розвивається він з по чатком розуміння дитиною навіть примітивної людської мови. Розуміння мовлення дорослих - особливо важлива передумова власного мовлення, основа семантичної сторони. З його допомогою відбувається осмислення особистого мовлення.
Уже наприкінці немовлячого віку малюк починає розуміти мову людей, які його оточують. Але це розуміння дуже своєрідне, стосується цілісної ситуації, а не конкрет ного предмета чи дії. Дитина може чітко виконувати за словом певні дії під час спілкування з мамою (показати на прохання матері, де в неї носик, очі, ніжки, інші частини тіла) і зовсім не реагувати на ті самі слова, вимовлені ін шою людиною. Це зумовлено тим, що сигналом до дії слу жить не мова, а жести, міміка, інтонація матері і ситуація спілкування. Дитина правильно реагує на слова, коли їх багаторазово повторювати в поєднанні з певними жестами. При цьому вона реагує не лише на слова, а й на ситуацію загалом. Пізніше малюк починає розуміти лексеми неза лежно від того, хто їх вимовляє і якими жестами вони суп роводжуються. Вони поступово набувають самостійного значення.
Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині 2-го року і особ ливо наприкінці його. Спочатку дитина засвоює назви ре чей, які її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок і, нарешті, частин тіла й обличчя. До 2-х років малюк ро зуміє всі слова, якими дорослі позначають навколишні предмети. Цьому сприяє постійне, різноманітне спілку вання дорослих з дитиною, збагачення особистого досвіду, особливо у зв'язку з умінням ходити.
На 3-му році життя збільшується кількість слів, які ро зуміє малюк, вищою стає якість їх розуміння. Він починає прислухатися до того, про що говорять між собою дорослі, йому подобається слухати казки, вірші, розповіді, у яких по відомляється багато інформації про предмети та явища, не доступні безпосередньому досвіду («Курочка Ряба», «Ріпка», «Три ведмеді»). Отже, він розуміє не тільки мовлення-інструкцію, безпосередньо пов'язане з тим, що бачить, а й мовлення-розповідь, яке містить повідомлення про відсутні пе ред очима предмети і явища. Це дуже важливий момент мов ного розвитку дитини, який засвідчує її здатність пізнавати дійсність через слово, а не лише з безпосереднього досвіду.
Розуміння дитиною дорослого досягає такого рівня, що малюк може слухати і розуміти маленькі сповнені новим для нього змістом оповідання. Слухає оповідання без ілюс трації, наочності.
Для 2-річної дитини слово значно раніше набуває пус кового значення, ніж гальмівного: їй значно легше за сло весною вказівкою почати, а не зупинити дію. Коли, нап риклад, малюку пропонують відчиняти і зачиняти двері, пін може багаторазово повторювати це. Та вже до початку раннього дитинства настає розуміння значення слова «не можна», однак заборона ще не діє так ефективно, як цього хотілося б дорослим. їх мовні вказівки відчутно почина ють регулювати поведінку дитини на 3-му році життя, во ни викликають і зупиняють дії, здійснюють безпосередній і попередній впливи.
Якісно змінюється у цей період розуміння мовлення. Дитина добре розуміє окремі слова, виконує предметні дії на інструкцією дорослого.
Слухання і розуміння повідомлень, які не стосуються безпосередньої ситуації, є важливим набутком цього етапу життя. Вони створюють передумови для використання мовлення як основного засобу пізнання недоступної безпо середньому досвіду дитини дійсності. Враховуючи це, ви хователь повинен цілеспрямовано керувати розвитком вдатності дитини слухати і розуміти мовлення, яке не сто сується конкретної ситуації.
Формування активного мовлення дитини
До 1,5 року мовлення дитини розвивається досить по вільно. У цей період вона засвоює від 30-40 до 100 слів і вживає їх дуже рідко. Значно ініціативнішою дитина стає після того, як їй виповниться 1,5 року. Вона не лише вима гає називати предмети, а сама пробує вимовляти слова, якими ці предмети називають. Усе це помітно підвищує темп розвитку її мовлення: до кінця 2-го року життя вона використовує до 300 слів, 3-го - до 1500.
Розвиток словника дитини є процесом нерівномірного накопичення різних слів. Слів-предметів у неї завжди більше, ніж слів-дій; слів-відношень більше, ніж слів-ознак. У словнику дітей 3-го року життя переважають імен ники, які позначають засоби пересування, предмети побу ту, об'єкти живої природи. Пасивний словник переважає активний в 1,2-1,3 раза.
На 3-му році життя у малюка зростає інтерес до мови людей, які його оточують, особливо, якщо вона спрямова на на нього. Словник дітей містить усі частини мови. Біль шість його становлять іменники (до 60%), дієслова (при близно 27%), прикметники (10-12%).
Мовлення малюка на перших порах є автономним - мало подібним до мовлення дорослого, оскільки він вжи ває слова, якими дорослі не користуються. Ці слова («ам- ам», «ав-ав», «ням-ням», «бека») дорослі (мама, няня) спе ціально придумують для дітей, вважаючи, що вони більш доступні дітям. Крім того, дитина викривляє у своєму мов ленні слова дорослого, адже в неї ще недостатньо розвине ні фонематичний слух, звукова артикуляція, через що во на мимоволі змінює звукову форму слова: молоко вимов ляє «моко», голова - «гова» тощо. Здебільшого дитина вимовляє наголошений і перший склади, через що спотво рюється звуковий склад середини слова.
За правильного мовного виховання, коли дорослі вима гають чіткої вимови слів, виправляють її, автономне мов лення швидко зникає. Якщо дорослі підтримують авто номне мовлення, воно може зберігатися довго, затримую чи становлення правильного.
У ранньому дитинстві відбувається засвоєння грама тичної будови рідної мови. Спочатку (приблизно до 1-го ро ку 10-ти місяців) діти обмежуються реченнями, які скла даються з одного, пізніше з двох слів, що не змінюються за родами і відмінками. Кожне таке слово-речення може ма ти кілька різних значень: коли малюк вимовляє слово «ма ма», це може означати «мамо, візьми мене на руки», «ма мо, я хочу гуляти» і багато іншого. Пізніше мовлення ди тини починає набувати зв'язного характеру і виражає найпростіші відношення між предметами. Оволодівши під час предметної діяльності способами використання пред метів, діти починають вловлювати і використовувати гра матичні форми, за допомогою яких ці способи можна по значити. Так, засвоївши використання висловлювань «забив молотком», «узяв совочком», дитина вловлює, що закін чення «ом» має знаряддєвий зміст, і починає застосовува ти його до нових предметів-знарядь («ножом», «ложком», «лопатком»). Під впливом дорослих такі неправомірні пе ренесення зникають. До 3-х років дитина оволодіває вико ристанням багатьох відмінкових закінчень.
Удосконалюється у ранньому віці і звуковий склад мо ви: використання різноманітних звуків мови (фонематич ний слух), формування правильної звуковимови. Спершу дитина вловлює загальну ритмічно-мелодійну структуру слова або фрази, а наприкінці 2-го - на 3-му році життя правильно вимовляє звуки. Тому мова дорослих, які спіл куються з нею, повинна бути правильною, з вимовлянням звуків, розміреним темпом.
На перших порах розвитку мовлення дитини є ситуа тивним, пов'язаним зі спільною з дорослими та однолітка ми практичною діяльністю. Часто воно розгортається у формі діалогу, який сприяє розвитку соціальних відносин дитини. За допомогою діалогу діти залучають одне одного до гри, заняття, встановлюють між собою контакт. Деякі з них не вміють підтримувати розмову однолітка або дорос лого, тому необхідно залучати дитину до таких ігор, у шейх ролі вимагають розмовляти, а теми розмов підказує ігрова ситуація, вивчати маленькі сценки з казок.
У ранньому віці виникає й описове мовлення дитини, що пов'язано з розширенням кола її спілкування, уявлень, підвищенням її самостійності. Ситуативне, згорнуте мовлення (жести, міміка) вже не може забезпечити всіх потреб дитини, наприклад, коли вона намагається розповісти про невідомі для вихователя події. Тому суперечність між по требою у спілкуванні, взаєморозумінні та обмеженістю за собів для цього зумовлює виникнення описового, розгор нутого мовлення. Його формування відбувається за участю дорослого, який ознайомлює дитину з прикладами, етало нами такого мовлення (казки, розповіді).
Активне мовлення на 3-му році життя нагадує мовлен ня дошкільника. Відбувається подальше оволодіння гра матичною будовою мови. Діти вживають багатослівні і складні підрядні речення, майбутній час дієслів, прикмет ники, сполучники, прийменники, починають помічати неправильну вимову окремих слів, іноді відмінкових закін чень. Поступово мова стає основним засобом спілкування дитини з дорослими та однолітками. Її активний словник збагачується за актуальної потреби висловлюватись, на лежної уваги дорослих до запитань, розгорнутих відпові дей на них. Мовні вправляння під час виконання різнопла нових завдань сприяють налагодженню стосунків доросло го і дитини у процесі спілкування.
Розвиток мислення у ранньому дитинстві
Наприкінці 1-го року життя малюк може виконувати елементарні мислительні дії - використовувати зв'язок між предметами для досягнення мети (наприклад, підсунути подушку, на якій лежить іграшка, щоб її дістати). Такі здогадки виникають лише у найпростіших випадках, якщо предмети пов'язані між собою (іграшка лежить на подушці), залишається тільки скористатися готовим зв'язком. Упродовж раннього дитинства малюк все ширше використовує подібні готові зв'язки: притягує за шнурочок іграшкову машинку або візочок, дістає за допомогою стрічки іграшку, до якої не може дотягнутися.
На 2-3-му роках життя малюк оволодіває різноманітними діями із не поєднаними помітним зв'язком предметами, тобто здійснює співвідносні і знаряддєві дії. Це відбувається під керівництвом дорослого, а тому самостійно ніяких мислиннєвих завдань дитина ще не розв'язує. Однак дуже важливо, що вона починає орієнтуватися на зв'язок між предметами, зокрема, на зв'язок знаряддя з предметом, пізніше переходить до встановлення таких зв'язків у нових умовах, при розв'язуванні нових завдань.
Перехід від використання готових або продемонстрованих дорослими зв'язків до їх встановлення є особливо важливим етапом у розвитку дитячого мислення. Спершу встановлення нових зв'язків відбувається шляхом практичних спроб, під час яких на допомогу малюкові часто приходить випадковість. Наприклад, 2-річний малюк сидить за столиком, на якому розміщена приваблива іграшка на такій відстані, що рукою дістати її неможливо. Він з усіх сил тягнеться до неї рукою, але швидко переконується у даремності зусиль. Тому відвертається від іграшки і помічає палицю, бере її і починає крутити в руках. Випадково кінець палиці зачіпає іграшку, і дитина помічає це. Увага малюка знову спрямовується на іграшку, він починає спеціально рухати її палицею, стежачи за переміщенням. Після кількох спроб встановлює, які рухи можуть допомогти дістати іграшку, і домагається свого. Часто справа цим не закінчується. Малюку стає цікавим не просто дістати іграшку, а простежити зв'язок знаряддя (палиці) з її переміщенням. Досліджуючи цей зв'язок, дитина спеціально відсуває і наближає іграшку палицею. У цьому формується наочно-дійове мислення дитини.
Наочно-дійове мислення - мислення, яке здійснюється за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій.
Дитина використовує наочно-дійове мислення для дослідження найрізноманітніших зв'язків у навколишньому світі. Особливість його полягає у наочному представленні завдання, використанні дитиною практичних дій під час його розв'язання.
Зовнішні орієнтувальні дії є основою утворення внутрішніх (психічних). У ранньому дитинстві виникають мислительні дії, що виконуються подумки, без зовнішніх спроб. Якщо малюк знайомий зі способом розв'язання завдання (дістати далекий предмет з допомогою палиці), то він може здогадатися застосувати його у новій ситуації, наприклад дістати м'ячик, який закотився під диван. Цей здогад має у своїй основі спробу, яку він виконує подумки. Тобто малюк діє не з реальними предметами, а з образами, уявленнями про них і способами їх використання. Його мислення відбувається в результаті внутрішніх дій з образами, тобто стає наочно-образним.
Наочно-образне мислення - мислення, яке здійснюється на основі уявлень, без використання практичних дій.
У ранньому дитинстві можливості образного мислення дуже обмежені, йому під силу тільки найпростіші завдання. При розв'язанні ускладнених завдань малюк змушений вдаватися до зовнішніх дій.
У розвитку мислення дітей раннього віку важливу роль відіграє формування узагальнень - мисленого об'єднання предметів або дій, наділених спільними істотними ознаками. Основою для них є засвоєння мовлення, оскільки значення слів, розумінню і використанню яких вчать дитину дорослі, завжди містить у собі узагальнення. Наприклад, слово "годинник" стосується маленького ручного годинника, будильника, великого настінного годинника. Однак загальноприйнятим значенням слів дитина оволодіває не відразу. Вона часто називає одним і тим самим словом зовсім різні предмети на основі подібності за випадковими, несуттєвими ознаками, які можуть постійно змінюватися. Малюк називає кішку словом "кх", потім починає застосовувати його до хутряного коміра, хутряної шапки (пухнасті), до дрібних блискучих предметів (подібність з очима кішки) тощо. Подібне перенесення не підтримують дорослі, під впливом яких він засвоює зв'язок слова з предметом. При цьому назва предмета перетворюється ніби на її ім'я: малюк називає словом "мя" тільки темно-синій м'яч, м'ячі іншого кольору цієї назви не отримують. Навчити дитину узагальнювати можна на основі розширення її досвіду дій з іграшками, предметами побуту, найпростішими знаряддями. Перші справжні узагальнення предметів (за їх значенням, функціями) зароджуються у дії, потім закріплюються у слові.
До завершення раннього дитинства виникає знаково-символічна функція свідомості. Дитина починає засвоювати операцію заміщення, коли один предмет може бути використаний як замінник іншого. Передумовою виникнення знакової функції є оволодіння предметними діями і відокремлення дії від предмета. Якщо дитина їсть за допомогою палички, це не є процесом вживання їжі, а отже, її позначенням. Тобто дія, яка виконується з предметом, що їй не відповідає, або без обов'язкового предмета, втрачає своє практичне значення і перетворюється на позначення реальної дійсності. Традиційно дитина спочатку починає користуватися замінниками предметів, діяти практично і на цій основі поступово вловлює зв'язок між позначенням і тим, що воно позначає. Наприклад, у грі вона спочатку діє паличкою, як ложкою, пізніше - починає надавати цій паличці значення ложки.
Знакова функція не відкривається, а засвоюється дитиною, її передають дитині дорослі, показуючи ігрові дії, навчаючи малюванню, конструюванню, багаторазово вказують при цьому на те, що дії дитини та їх результати зображають щось. Засвоєння знакової функції відбувається на основі розвитку власної діяльності дитини. Навіть у найпростіших формах знакова функція перебудовує мислення дитини. Замість уявлень про реальні дії з реальними речами вона починає використовувати в наочно-образному мисленні образи, які позначають ці дії і речі, виокремлює в них тільки важливі для розв'язання завдання сторони. Це слугує передумовою розвитку абстрактності, узагальненості мислення, яке відбувається у дошкільному віці.
Ранній вік є сприятливим для розвитку мовлення та мислення дитини. В цей період активно розвивається мовлення, яке дозволяє дитині задовольнити її потреби в спілкуванні, впливає на її психічний розвиток.
Розвиток мислення пов’язаний з розвитком мовлення, при якому мовлення відіграє важливу роль для узагальнення предметів. Розвиток мислення нероздільно пов’язаний з вирішенням задач, що постають перед дитиною у практичній діяльності.
